Від слідчої до успішного адвоката
КАТЕРИНА КОЛТУНОВА
Адвокат 24/7, стаж правозастосовчої діяльності 13 років
Катерино, розкажіть, з чого починалася Ваша кар’єра у правоохоронних органах?
Це моє найулюбленіше питання. З мрії) Так, так, саме з мрії, яка у мене з’явилася ще з самого раннього дитинства, мабуть, років з чотирьох. Тут потрібно розповісти дещо детальніше: мій батько близько 30 років працював у правоохоронних органах. Мені була дуже цікава його робота. Інколи на моє прохання він брав мене з собою показати кабінет, у якому працює, на той час «міліцейську» машину тощо. І мені дуже подобалась «міліцейська» форма, на мою дитячу думку вона була дуже діловою, суворою, тато в ній мав дуже солідний вигляд. Але найголовне, що мені подобалося в роботі батька – це те, що він допомагає людям, відновлює справедливість, притягує до відповідальності злочинців. Згодом я зрозуміла, навіть відчула на собі, що поверхнево бачила – усе це було як крізь «рожеві окуляри», але мені так кортіло спробувати себе у ролі правоохоронця, що я аж до закінчення університету донесла цю мрію, яка вже на той час стала метою та усвідомленим вибором. Тут треба зауважити, що батько був проти моєї такої мрії, говорив , що ніколи не дозволить мені присвятити своє життя «системі», дівчині це не потрібно, це важка робота та і взагалі вона не для «леді»))) Невеличкий спойлер: мати, за що я їй дуже вдячна до сьогодні, по закінченню університету підтримала мене, зрозуміла і зі мною вдвох «тиснула» на батька, мотивуючи тим, що для того, щоб зрозуміти підходить мені чи ні – треба самій спробувати. Батько був непохитним та навіть був проти мого вступу до вищого спеціалізованого навчального закладу, тому я вступила до цивільного вузу на юридичний факультет.
По закінченню університету в 2012 році ( до речі, отримала диплом з відзнакою) у сім’ї загострилось питання щодо мого працевлаштування. І тут в хід пішли заборонені прийоми)). Ми з мамою об’єдналися та якимсь дивом все ж таки вмовили батька, що мені потрібно принаймні спробувати, піти з професії завжди встигну.
І вже в серпні 2012 року я почала навчання в Школі (на той час) міліції, по закінченню якої почала обіймати посаду слідчої та власне з цього розпочався мій професійний шлях у правоохоронних органах.
Що спонукало змінити професію та стати адвокатом? Як досвід слідчої допомагає у Вашій адвокатській роботі?
Моя професійна історія почалася з роботи слідчої. Цей шлях дав мені потужний досвід — щоденну практику аналізу, пошуку істини, прийняття непростих рішень і розуміння глибинних механізмів кримінального процесу. Упродовж майже восьми років у правоохоронних органах я навчилася бачити суть кожної справи, розбиратися у складних доводах, відчувати логіку слідства й оцінювати ситуацію комплексно.
Проте з часом прийшло глибше усвідомлення: система, частиною якої я була, не завжди справедлива до людини. Деякі рішення приймалися формально, а людська історія — біль, страх, вразливість — часто залишалася поза увагою. Мене все частіше турбувало питання: чи можу я бути ефективнішою, якщо стоятиму не на стороні обвинувачення, а на стороні захисту? Чи можу я використати свій досвід, щоб допомагати тим, хто опинився під тиском системи, не маючи достатніх знань чи ресурсу, щоб себе захистити?
Саме тоді я зрозуміла, що хочу змінити напрям, але не мету. Мета — дотримання закону та справедливості — залишилася незмінною. Змінився лише підхід. У статусі адвоката я отримала можливість діяти вільно, керуючись не наказами зверху, а власними принципами та переконаннями. Я перестала бути частиною великої машини й стала самостійною фігурою, відповідальною за кожне слово, кожен крок і кожен результат.
Робота адвоката — це не просто юридична діяльність. Це місія — стояти на захисті прав людини, навіть коли це складно, непопулярно або ризиковано. І саме досвід слідчої допомагає мені бути сильнішою в цій ролі: я знаю, як мислить слідство, як формуються матеріали справи, як оцінюються докази. Я розумію, де можуть бути слабкі місця, і вмію вибудовувати захист не формально, а стратегічно.
Для мене перехід від слідства до адвокатури став не зміною професії, а професійним ростом. Це шлях від «системного мислення» до мислення в категоріях людяності, відповідальності та справедливості. Сьогодні я бачу в адвокатурі не просто роботу, а покликання — бути голосом тих, кого не чують, і гарантом того, що право людини залишиться не на папері, а в реальному житті.
Катерино, на яких справах спеціалізуєтесь?
Моя професійна діяльність зосереджена на кримінальному праві та процесі — сфері, де кожне рішення може вплинути на долю людини, а кожна деталь має вагу. Саме кримінальне право дає змогу бачити справедливість у дії: де межа між обвинуваченням і захистом, між законом і мораллю, між обов’язком і правом. Я обрала цю спеціалізацію свідомо, адже вона вимагає не лише глибоких знань законодавства, а й внутрішньої стійкості, аналітичного мислення, уміння працювати з людськими історіями — часто непростими, емоційними, іноді трагічними.
За роки роботи я навчилася будувати правову позицію на міцному фактичному фундаменті, передбачати кроки сторони обвинувачення, вчасно реагувати на процесуальні ризики й захищати клієнтів у найскладніших кримінальних провадженнях. Мій досвід роботи у сфері досудового розслідування допомагає мені глибше розуміти логіку слідства, бачити помилки у доказовій базі та ефективно їх спростовувати в суді.
Окремим напрямом моєї практики є військове право — надзвичайно актуальна і водночас непроста галузь сьогодення. Повномасштабна війна поставила перед юристами нові виклики, і сьогодні військове право — це не просто норма, а питання життя, честі, репутації та людської гідності. Моя робота у цій сфері охоплює захист військовослужбовців у кримінальних провадженнях, пов’язаних із виконанням бойових завдань, дезертирством, невиконанням наказу, порушенням статутних правил, а також питання мобілізації, проходження служби, звільнення з армії та відновлення порушених прав військових і їхніх родин. Це особлива категорія справ, адже вона потребує не лише знання законів, а й глибокого розуміння реалій війни, психологічного стану військовослужбовців, специфіки бойових ситуацій і того, як людський фактор переплітається з нормами права.
Я вважаю, що сьогодні адвокат у сфері військового права має бути не просто фахівцем, а насамперед — захисником людської гідності. За кожною справою стоїть конкретна людина, яка пройшла через фронт, відповідальність, втрати й нерідко стикається з нерозумінням або бюрократією системи.
Тому моя мета — не просто виграти справу, а відновити справедливість, забезпечити людині право на чесний розгляд і найголовніше — повернути віру в те, що закон може і має працювати на захист навіть у час війни.
Спеціалізація в кримінальному та військовому праві — це не випадковість, а логічне продовження мого професійного шляху. Вона об’єднує аналітичність, принциповість і людяність — три якості, без яких, на моє переконання, неможливо бути справжнім адвокатом у сучасних українських реаліях.
Чи існують “червоні лінії”, за які Ви ніколи не перейдете у роботі?
Так, безумовно. Для мене адвокатська діяльність — це не просто професія, а простір, де мораль, етика й людяність мають таку ж вагу, як і закон. Саме тому в моїй роботі є чіткі “червоні лінії”, які я ніколи не перетну — незалежно від складності справи, статусу клієнта чи зовнішнього тиску.
Перш за все, я ніколи не погоджуся на дії, що суперечать закону чи адвокатській етиці. Це означає — жодних маніпуляцій з доказами, неправдивих свідчень, тиску на учасників процесу чи спроб «домовитися» поза межами правового поля. Адвокат не має права ставати частиною беззаконня, навіть якщо це здається найкоротшим шляхом до виграшу справи.
Друга “червона лінія” — зрада довіри клієнта. Людина, яка приходить до адвоката, віддає в його руки не просто документи — вона довіряє свої страхи, сумніви, а іноді й останню надію. Це надзвичайно відповідальний момент, тому я ніколи не розкриваю конфіденційну інформацію, не дію всупереч інтересам клієнта й не ставлю особисту вигоду вище його захисту.
Третя — втрата людяності. Кримінальне й військове право — це сфери, де доводиться стикатися з болем, несправедливістю, людськими трагедіями. Але навіть у найжорсткіших ситуаціях я не дозволяю собі ставитися до справи лише як до «чергового кейсу». За кожною справою стоїть життя, і мій обов’язок — бачити передусім людину, а не лише статтю кримінального кодексу.
Ще одна межа — компроміс із власними переконаннями. Я можу вести складну справу, але не візьмуся за ту, де відчуваю, що клієнт очікує від мене не захисту, а виправдання очевидного беззаконня чи шкоди іншим людям. Адвокат — це не “найманий голос”, а фахівець, який несе моральну відповідальність за те, як він застосовує право.
Для мене ці “червоні лінії” — не обмеження, а навпаки — орієнтири, що допомагають залишатися професіоналом і людиною водночас. Адвокат може бути ефективним лише тоді, коли діє чесно — перед законом, клієнтом і самим собою.
Катерино, що думаєте про вислів “закон – не завжди справедливість”?
Цей вислів я вважаю одним із найточніших і водночас найболючіших для юриста. Бо кожен, хто працює з правом, рано чи пізно стикається з ситуацією, коли буква закону і відчуття справедливості розходяться. І саме в цей момент стає очевидно: закон — це лише інструмент, а справедливість — це цінність.
Закон створюють люди, і тому він не ідеальний. Він не завжди встигає за реальністю, не завжди враховує людський фактор, емоції, контекст чи обставини, у яких опинилася людина. Але справедливість — це те, чого кожен очікує від правосуддя. Люди приходять не просто «за законом», а за відновленням рівноваги, за тим, щоб їх почули і зрозуміли.
Як адвокат, я часто бачу, як суворе застосування норми може дати формально правильний, але по суті — несправедливий результат. І саме в такі моменти моя робота набуває справжнього сенсу. Бо завдання адвоката — не лише знати закон, а вміти його застосовувати так, щоб через нього реалізувалася справедливість.
Справедливість — це не завжди буквальне виконання статті кодексу. Це глибше поняття, яке включає людяність, совість, співчуття, моральну оцінку ситуації. Я вірю, що закон повинен служити людині, а не навпаки. І коли буква закону вступає в суперечність із духом справедливості, адвокат має зробити все, щоб відновити баланс.
Іноді для цього потрібно бути сміливим — оскаржувати рішення, йти проти формального підходу, наполягати там, де простіше було б змовчати. Але саме тоді й проявляється справжня суть професії — коли ти не просто цитуєш норми, а борешся за сенс, який за ними стоїть. Тож так, я погоджуюся: закон не завжди справедливість. Але моя місія як адвоката — зробити все, щоб у кожній справі ці два поняття якомога ближче співпали. Бо лише там, де закон і справедливість йдуть поруч, народжується довіра до права і віра людей у правосуддя.
Нещодавно Ви провели бранч. Яку ідею Ви хотіли донести? Чи можна сказати, що таким чином Ви формуєте власне ком’юніті?
Це був черговий виклик самій собі. Цей бранч став для мене абсолютно новим і водночас дуже цікавим досвідом. Я ніколи не прагнула спеціально організовувати події — адже для мене на першому місці завжди залишається адвокатура і те, заради чого я у професії — захист прав людей. Але в певний момент я відчула, що мій шлях може бути корисним іншим, особливо тим, хто стоїть на початку своєї професійної трансформації або тільки замислюється над змінами.
Тема «Від слідчої до успішного адвоката» для мене — не просто про кар’єрну зміну, а про внутрішню сміливість, усвідомлений вибір і віру в себе. Я хотіла донести, що будь-який досвід — навіть той, який здається завершеним — може стати фундаментом для чогось нового. І що успіх у професії адвоката приходить не одразу, але він можливий, коли ти йдеш своїм шляхом чесно, наполегливо і з повагою до людей, яких захищаєш. Я не ставила собі за мету створити комʼюніті чи бренд навколо цього заходу — скоріше це був щирий порив поділитися знаннями, своїм баченням професії, викликами, з якими я проходила, і, можливо, підтримати тих, хто зараз на роздоріжжі. Якщо після цього бранчу хтось надихнувся, зробив перший крок чи просто відчув, що не один у своїх сумнівах — для мене це вже результат.
Чи планую продовжувати подібні зустрічі? Не виключаю. Якщо бачитиму, що це потрібно людям і приносить користь — чому ні. Але точно знаю: для мене це не самоціль і не напрям бізнесу, а природне продовження мого професійного шляху. Я залишаюся передусім адвокатом — практикуючим, залученим, тим, хто стоїть на стороні права і людини.
Усе, що я роблю поза межами суду чи офісу — це, скоріше, спосіб поділитися досвідом, надихнути і показати, що у професії можна бути не просто «юристом», а людиною, яка росте, розвивається і підтримує інших.
Що для Вас означає успіх та статус?
Для мене успіх — це насамперед внутрішній стан, а не зовнішній атрибут. Це не про гучні слова, посади чи матеріальні показники. Успіх для мене — коли ти займаєшся справою, яку любиш, яка має сенс, коли відчуваєш, що твоя робота змінює щось навколо, допомагає людям, створює цінність.
В адвокатурі успіх неможливо виміряти кількістю виграних справ чи гучних публікацій. Справжній успіх — це коли клієнт після завершення процесу каже не просто «дякую», а «ви повернули мені віру в справедливість». Це коли ти бачиш, що твоя робота має людський вимір і справді впливає на долі.
Успіх — це також свобода залишатися собою, не підлаштовуючись під систему, тренди чи чужі очікування. Це про професійну незалежність, коли ти можеш дозволити собі бути чесним — навіть тоді, коли це не зручно. І про внутрішню рівновагу, коли ти розумієш, що кожен крок у професії — твій особистий вибір, зроблений усвідомлено.
Що стосується статусу — я не сприймаю його як самоціль. Статус, на мою думку, — це не те, що написано на дверях офісу, а те, що про тебе говорять люди, коли тебе немає поруч. Його не можна створити штучно — він формується роками через репутацію, професіоналізм, людяність і принциповість.
Для мене статус — це право мати голос, якому довіряють. Це визнання, що ти не просто знаєш закон, а вмієш захищати справедливо, чесно й по-людськи. І це, мабуть, найвища форма успіху — коли твоя робота говорить за тебе.
Тому якщо коротко: успіх для мене — це зміст і чесність у тому, що я роблю, а статус — це довіра, яку ти здобуваєш своєю працею, а не словами.
