Кераміка, що тримає життя у часі
Ольга Зміївська-Васильковська
Ольго, як Ви вперше зацікавилися керамікою? Що саме приваблює Вас у цьому мистецтві?
Моє знайомство з керамікою почалося у травні 2024 року, коли я долучилася до арттерапевтичної програми з реабілітації військових ЯК ВОЛОНТЕР від фонду «НЕЗЛАМНІСТЬ КРАЇНИ».Ми працювали з глиною як із матеріалом, що допомагає людині повернутися до відчуття себе. Я тоді вперше зрозуміла, наскільки глина жива. Вона реагує на енергію рук, дихає разом із тобою, заспокоює або збуджує.
Після початку війни моя квартира в Харкові була пошкоджена від прямого влучання фугасної авіаційної бомби , і разом із багатьма речами було знищено моє піаніно. Я грала все життя, і музика була для мене простором гармонії. Коли її забрала війна, глина стала моїм натхненням. Саме том через глину я можу зрозуміти цей світ по- іншому, виразити свої думки , своє ставлення до життя.
Чи є у Вас улюблені техніки або форми, з якими працюєте?
Для мене кераміка — це стан, у якому матеріал говорить сам, а я тільки доповнюю.
Я працюю з глиною як із живою субстанцією, що зберігає пам’ять землі й доторку. Уявить собі, кільки мільярдів років ця глина була часткою Землі .Мені цікаві поєднання стародавніх символів із сучасними формами, коли традиція переходить у сучасність. Люблю моменти непередбачуваності — глазур поводиться вільно, а результат стає відкриттям. У моїй роботі головне -чесність форми й енергія, яку вона несе. Мені подобаються різні техніки, я знаю їх багато і намагаюсь працювати з їх різноманітністю. Я працюю з різними керамічними масами, але особлива моя прихильність до високого випалу +1200 градусів . А ще мені подобається працювати з вільними авторськими формами, вільною пластикою . Саме цей стиль надає можливість мені як митцю проявити власний характер.
Які роботи для Вас особливо дорогі ? Чому?
Усі мої роботи неначе діти для мене. Звісно, я люблю їх всі. Але є такі, що найближчі мені. Це саме ті роботи, що народилися у моменти внутрішніх змін. У кожній є частина мого досвіду ,сили, вразливості, пошуку рівноваги.
Особливо дорогий мені «Дракон». Він став символом мого творчого коду – поєднання вогню, інтелекту й захисту. Я створювала його як образ сили, що не руйнує, а оберігає. Для мене це метафора людини, яка проходить крізь вогонь, не втрачаючи світло всередині. І найголовне — перша моя скульптура .
Так само важливі роботи «Захисниця» та «Дерево життя»:у них продовження тієї самої теми: жінка, земля, родина,рід, виклик, пам’ять та енергія, яка тримає світ. Коза -Дереза Леся окриляє та надихає мене на подальші експерименти.
Розкажіть про свою недавню виставку в Києві. Які моменти запам’яталися найбільше?
Виставка «MY керамічний CODE» у просторі «Цінності» стала для мене підсумком кількох років роботи. Це більш ніж 100 авторських робіт, кожна із яких має власну історію та енергетику. Я назвала проєкт «Кодом», бо в кожній роботі закладено частину пам’яті особистої, культурної, національної.
Найбільше запам’яталося відчуття живого діалогу з людьми. Вони не просто дивилися , вони відчували, торкалися, запитували. Я бачила таке щире захоплення в очах відвідувачів. Деякі стояли біля Дракона, ніби зустріли старого друга. Для мене він став центральним образом виставки-символом сили, що зберігає. Ця виставка показала, що кераміка може бути не лише про форму, а про сенс — про шлях людини, яка створює свій Всесвіт, залишаючи в ньому власний код.
Чи була якась робота, яка привернула особливу увагу у відвідувачів?
Так, найбільше уваги привернув мій Дракон -він став символом виставки, він красується зі мною на афіші. Люди сприймали його по-різному: хтось бачив у ньому охоронця, хтось – уособлення внутрішнього вогню. Для мене він – сила та захист. Я бачила, як багато жінок торкались його, а деякі навіть цілували.
Але глядачів дуже захопили й інші роботи , наприклад, керамічний підсвічник із пташками та іберійські маски . У підсвічнику їх приваблювала тепла енергетика дому, у масках – напруга між красою і зламаністю. Люди часто казали, що ці твори «живі», і це найкраща оцінка для мене, коли глина починає дихати разом із тими, хто на неї дивиться.
Я почула цікаві відгуки про мої роботи, бачила, як світ скучив за виявленням краси. Деякі люди навіть плакали.
Ольго, Ваші роботи не лише радують око й допомагають військовим у реабілітації. Як поєднання кераміки і благодійності вплинуло на Ваше ставлення до творчості?
Після зустрічі із військовими я почала інакше сприймати те, що роблю. Кераміка стала не лише творчістю, а простором, де люди відновлюються. Коли людина, яка пройшла війну, бере в руки глину , вона починає знову відчувати себе живим .
Я бачу, як у процесі ліплення повертається спокій, концентрація, інтерес до світу. Це дуже прості речі, але в них сила. Іноді мені здається, що процес ліплення повертає дорослого у стан дитини.
Під час війни ми, українці, зобовʼязані всі свої сили спрямовувати на допомогу військовим. Мабуть, саме тому я більше не відділяю мистецтво від благодійності. Для мене це одне -дія, яка повертає людині гідність та опору.
Чи плануєте наступні виставки і як бачите розвиток свого захоплення, яке стало більше ніж просто хобі?
Я не роблю побутову кераміку -я створюю арт-об’єкти. Мене цікавить не функція, а сенс. Моє завдання не зробити келих, із якого можна випити каву, а створити келих, у якому відчувається сутність України — її сила, пам’ять і краса.
Я бачу розвиток свого напрямку у виставках за кордоном і музейних експозиціях. Хочу, щоб українська кераміка звучала у світі як самостійне мистецтво не тільки декоративне, а ще і концептуальне.
Кераміка для мене – це мова, якою можна говорити про країну, про людей і про епоху. І я хочу, щоб цей голос був впізнаваним і гідним. Уже маю запрошення за кордон на виставки та до участі в музейних експозиціях. Також я відкрила культурний хаб — відкритий простір, що поєднує галерею, сцену, освітні події та творчі колаборації.
Це Арт-центр нового покоління , поєднання виставкового залу, камерної сцени та майданчика для дискусій.
