Ольга Зміївська:
“Служіння понад власне я”
Власниця та директорка експертної організації «Експертиза ЗО».
Громадська діячка, волонтерка, засновниця та ментор Ротарі Клуб KHARKIV MULTINATIONAL.
Ольго, ми не спілкувалися с Вами більше року. Чи розділилося Ваше життя до 24 лютого та після? Як змінилися погляди?
– Я вважаю, що не тільки моє життя розділилось до та після 24 лютого, а життя всієї країни, навіть і всього світу. Я завжди займалась благодійністю, допомагала іншим людям. Але і гадки не мала, що, допомагаючи іншим, ризикуючи своїм власним життям, рятуючи країну, ти відроджуєш в собі велику людину. Багато речей, які колись мали значення, зараз виявилися пустими та непотрібними. А такі якості, як людяність та бажання прийти на допомогу, відкрили себе під час військових дій.
Нещодавно Ви відзначили 10-річчя Rotary International, розкажіть з чого все почалось?
– 16 років поспіль я є членом великої родини Rotary International. 10 років тому мною було прийнято рішення відкрити новий РОТАРІ КЛУБ нового формату, нового бачення світу. Я об’єднала людей різних національностей. Тому клуб і має назву ROTARY CKUB KHARKIV MULTINATIONAL. Вже на початку нашої діяльності ми увійшли у ротарійську родину та спільноту міста потужним проєктом «ЗНАЙДИ СВІЙ ШЛЯХ», у якому допомагали дітям з дитячих будинків знайти своє професійне призначення у світі .
Ольго, що вже зроблено Rotary International і що плануєте зробити?
– У статті неможливо перерахувати все, що було зроблено за ці 10 років. Не вистачить сторінок журналу. Це від поставки у шпиталі України обладнання на мільйони доларів до рятування життів , освіта, допомога літнім людям, реабілітаційні програми , виїзди дітей загиблих військових за кордон, допомога школам, бібліотекам, спортивним закладам. Також допомога з системами очищення питної води.
Не зважаючи на руйнування та збитки, Ви продовжуєте підтримувати економіку України, активно допомагати іншим. Звідки берете сили?
– Коли є велика мета, вишукується і натхнення. У мене теж бували такі часи, дні, тижні, коли опускалися руки і не було сил йти далі, але наступав новий день, і він давав новий шанс на життя. По своїй суті я боєць, який все життя намагався жити правдою та допомагати іншим. Зараз країна проходить такі серйозні випробування, що немає часу думати про якісь інші речі, окрім Перемоги. Сили я знаходжу в собі завдяки тому, що вірю в нашу Перемогу.
Як зараз працює Ваш бізнес під час війни?
– Мій бізнес, на жаль, як і бізнес багатьох інших українців, особливо харків’ян, практично працює на 10 відсотків. Мої основні замовники були з міста Бахмут, також вся Донецька, Миколаївська, Харківська області. Не треба казати, що зараз в цих областях мала що будується. Але я знаходжу в себе сили йти далі, допомагати іншим людям, тому що якщо всі поїдуть та всі будуть жити за кордоном — хто буде супроводжувати людей, котрі залишились. Також я намагаюсь підтримувати свій колектив для того, щоб в майбутньому зберегти команду. Нам треба ще відбудовувати країну. Стосовно моїх офісів, наразі вони працюють в Полтаві, Миколаєві, Дніпрі, а Харківський офіс працює онлайн.
Мова на часі?
– Мова на часі. Вся Україна по суті є білінгвою. Я вільно володію декількома мовами і, вважаю, що це не розкіш, а сучасна потреба – знати не тільки рідну українську, а також і ще декілька. Стосовно російської мови, на це в мене є свої міркування, з якими я можу поділитися. Є чудовий фільм режисера КАМЕРУН, який зняв «Аватар». У першій частині ми бачимо, як погані маленькі люди з землі воюють з добрими великими синіми людьми з Пандори. Тут зрозуміла, хто поганий, а хто добрий. Незважаючи на те, що ми люди, всі підтримували синіх людей з Пандори. Але за 13 років Камерон зняв другий «Аватар», в якому ситуація вкрай нагадує теперішній час. Аватари воюють з аватарами, сині з синіми. Якщо ти не відкриваєш рота , якщо ти не висловлюєш свої думки українською мовою ( які, до речі, формується в іншій частині мозку, формуючи зовсім інакші нейронні зв’язки), то яким чином можливо відрізнити українця від «русского» зовні… Майже ніяк. Я сама є прикладом дії людини, яка багато років спілкувалася та думала російською мовою, але вільно володіла українською та спілкувалась тільки з тими, хто цього хотів. Наразі розумію , що моє мислення напряму залежить від мови, тому я максимально намагаюсь шукати те, що в нас розрізні з Росією і, по-перше, – це мова.
З 24 лютого 2022р. моя родина перейшла на українську мову, я не засуджую тих, хто ще не в змозі це зробити, але людям треба думати в цьому напрямку і розуміти, що ми самі формуємо свою свідомість. Мова – одна з величезних важливих формувань свідомості. Але це не повинно бути через агресію чи нав’язування. Багато моїх друзів свідомо прийняли вибір розмовляти державною мовою. В соціальних мережах та в суспільному просторі я також не вживаю російськомовний контент. Він мені неприємний. Але від вибору кожного з нас залежить те, що буде завтра чи за рік. Спочатку я намагалась зауважити людям те, що ми повинні підтримувати свою мову, але зрозуміла, що це повинне бути добровільне бажання кожного з нас. Коли я гуляю вулицями міста Харків, мені дуже неприємно бачити вивіски російською мовою, коли це особливо культові міста рідного міста. Таке враження, що в нас вже захопили і ми живемо в окупації. Як це можливо, коли на ресторанах чи магазинах вивіски російською мовою? І це в місті, який бореться з країною агресором? Це вже питання до власників і до органів влади та контролю. Але ще раз зауважу, що мій шлях переходу на українську мову був повністю свідомий та добровільний.
Ольго, про що Ви мрієте зараз?
– Думаю, що мої мрії мало чим відрізняються від мрій 42.000.000 людей. Я мрію про нашу перемогу, просто про точне припинення війни, про те, що цей жах більше ніколи не повториться. Також про відбудову країни, про те, що люди об’єднаються, що саме страшне зло, таке саме, як і Росія, а це корупція – в Україні буде подолана! Стосовно корупції, це моя найсерйозніша мрія, тому що я розумію, що без подолання цієї корупції ми не побудуємо нову країну. А знаходячись на передовій, яким я вважаю Харків, Запоріжжя, я бачила на власні очі погроми, знов купу людей, можновладців, які, користуючись нагодою, заробляли собі гроші.
Яким бачите своє життя після перемоги України?
– Я дуже хочу щоб наші українці повернулись з-за кордону, щоб діти не боялися лягати спати, щоб усі ми були впевнені, що на ранок їхня дитина прокинеться. Щоб мої працівники знали, що кожного дня, ідучи на роботу, вони будуть мати замовлення. Тільки від нас залежить втілення наших мрій. Треба бути дуже чесними, логічними, вірити та мріяти.
